Цей романс народився на початку буремного ХХ сторіччя. Можливо, колись фахівці встановлять первісний текст та ім`я автора цих неймовірних рядків… А може це і не потрібно, адже цей романс став таким собі «київським народним».
В далекому 1902 році текст було вперше опубліковано в збірці «Цыганские ночи» без вказаних імен автора тексту та композитора. Пізніше текст переробляли багато разів. Його співали з усіх боків барикад в багатостраждальному Києві, кожна влада по-своєму. Українською та російською мовами, білі та червоні, петлюрівці та прихильники ясновельможного гетьмана…
Денікінці додали декілька куплетів та зробили «Білі акації» своїм гімном.
Йшли роки…
Друге народження та неабияку популярність отримали «Білі акації» а обробці М.Матусовського, що прозвучали у фільмі «Дні Турбіних». Романс неймовірно органічно вписався у кінострічку. Він передавав атмосферу Міста без згадки про Київ. Для М.Матусовського, як і для М.Булгакова наш Київ був недосяжним, таємничим і до кінця не пізнаним Містом…
Одного разу Рetro Maslyak опублікував на своїй сторінці на Facebook ще один, як на мене, найкращий з усіх відомих мені, варіант тексту. Ці рядки у 60-х роках минулого століття надиктувала йому одна, поважного віку, киянка.
Атмосферний та дуже «київський». Його могла написати людина, що народилась та виросла у нашому Місті. Сподіваюсь, що ці рядки отримають друге народження…
Нам цілу ніч соловейко наспівував
Мріяв Хрещатик з Дніпром віч на віч,
Пахощі дивні акації білої,
Аж до нестями п`янили в ту ніч
Місто вмивалось весняними зливами
Танув Узвіз в срібнім сяйві надій
Вальсом пелюсток кружляли щасливі ми,
Часом досвітнім були молоді.
Роки промчали. Невже ми посивіли?
Де ж свіжий чар ніжних квітів живих?
Тільки зима заметілями білими
Нам нагадає сьогодні про них.
В час, коли вітер зітхає знесилено,
В небі згасає остання зоря,
Квіти духмяні акації білої,
Марять минулим, де юність моя.
Джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар