середа, 23 листопада 2016 р.

Як наша щедрівка стала колядкою дзвонів

Давня українська співанка, якою зустрічали ВЕСНУ та закликали достаток у новому році, тепер одна з найпопулярніших у світі різдвяних мелодій.


Уже невдовзі – на новий рік за старим (юліанським) календарем, 14 січня, та на Щедрий вечір в переддень Богоявлення, 19 січня, у Галичині традиційно ходитимуть від господи до господи щедрувальники, вітаючи ґаздів із початком нового року та бажаючи всіх гараздів, і при цьому будуть співати дивну пісню про ластівку та весну. Але простенький передзвін чотирьох звуків "Ще-дрик, ще-дрик, ще-дрі-воч-ка" можна було почути звідусіль значно раніше – щойно у світі почалися різдвяно-новорічні святкування.

Адже давню українську щедрівку речитативом тарабанять не лише сусідські дітлахи. Її класичну обробку виконують хорові колективи від Америки до Китаю. Мелодією "Щедрика"свого часу починалося традиційне привітання колишнього президента України Віктора Ющенка. Під звуки цієї співанки танцював Гаррі Поттер в однойменному кіносеріалі. Цією щедрівкою наприкінці минулого року підтримав український Євромайдан вільнюський хор Bel Canto. "Щедрик" існує у джазовому, роковому і навіть кельтському аранжуванні. На його мотив американські коміки роблять пародії, що є найвищим мірилом популярності.

Попри те, що на Заході "Carols of the Bells" (Choral of the Bells, “Колядка дзвонів”), як називають там український "Щедрик", вже давно стала невід'ємною частиною різдвяної культури, більшість американців навіть не здогадуються про прадавнє та заокеанське походження цієї мелодії. Зрештою, навіть для багатьох українців стане відкриттям те, що понад сто років тому український композитор Микола Леонтович просто вправляючись у поліфонічній вправі для хорового співу перетворив народну щедрівку на справжній шедевр світової музики.


«У той час багато українських композиторів цікавилися фольклором, - розповіла журналістові «Z» музикознавець Олександра Турянська. – Не був винятком син священика Микола Леонтович. Здобувши освіту в духовній семінарії в Кам'янець-Подільському, він не пішов слідами батька, а вчителював та організовував хори у селах, збирав народні пісні і адаптував їх для хорового співу”.

Коли виявилося, що для фахової обробки хорового репертуару семінарської освіти замало, Микола Леонтович став брати уроки поліфонії, сольфеджіо й інших теоретичних предметів у знаменитого професора Бориса Яворського, який викладав у Києві та Москві. Працюючи над вправою з остінато – мелодією, яка постійно повторюється, але має контрапункти, які прикрашають її з усіх боків, 25-річний Микола Леонтович 1902 року почав створювати перший варіант «Щедрика».


«Мелодія цієї щедрівки елементарна – всього чотири звуки, - пояснює Олександра Турянська. – Але композитор, як різьбяр, зробив навколо основної поспівочки витончену оправу. Спочатку заспівують сопрано, потім підключаються альти, тенори, баси, і мелодія виходить до кульмінації, а завершують пісню знову сопрано. Органічно поєднавши прийоми народного багатоголосся з досягненням класичної поліфонії, композитор домігся того, що кожен голос відіграє цілком самостійну роль, відтворюючи найтонші зміни настрою в пісні”.

Музикознавці відзначають, що Леонтович, створюючи “Щедрика”, вдався до так званих органних пунктів, на тлі яких будував складні звукові комплекси, досягаючи тим особливої гармонійної насиченості та напруженості звучання. Оригінальність цієї щедрівки ще й у тому, що вона має нехарактерні для святкової пісні риси, бо виконується в мінорному ключі, в досить високому темпі і при цьому є дуже короткою. Треба зауважити, що Леонтович був надзвичайно вимогливим до результатів своєї праці і кілька разів переробляв цей твір, аж поки 1916 року не створив досконалий хорал, вперше виконаний зі сцени хором студентів Київського університету під орудою Олександра Кошиця.


1919 року, після проголошення Української Народної Республіки Микола Леонтович переїхав до Києва, де разом з Кирилом Стеценком, Яковом Степовим і Олександром Кошицем долучився до створення Української республіканської капели, хору “Думка” та до діяльності Музично-театрального інституту. Власне новостворений хоровий колектив під керівництвом Кошиця став першим популяризатором “Щедрика” у світі.


Дбаючи про імідж молодої держави, провід УНР ухвалив рішення про міжнародні гастролі Української республіканської капели. За вказівкою Симона Петлюри, колектив із 80 хористів вирушив у турне до Чехословаччини, Австрії, Швейцарії, Франції, Голландії, Англії, Польщі та Бельгії. У 1921 році музиканти перетнули океан і дісталися до Нью-Йорка. 5 жовтня 1921 року в знаменитому концертному залі Карнеґі-хол на Сьомій авеню вперше пролунала мелодія "Щедрика" для американської публіки.

Український Національний Хор під проводом Ол. Кошиця на "Пляса де Торос" (Мехіко, 1922)


На той час автор музичного шедевру вже не жив. Миколу Леонтовича убив агент ВЧК (Всероссийской чрезвычайной комиссии – попередниці НКВД – авт.) якийсь Грищенко. Убивство було скоєне в січні 1921 року, коли композитор мешкав у селі, в батьківській хаті. 22 січня увечері невідомий, пред'явивши посвідчення оперуповноваженого вінницької ЧК, попросився переночувати. Удосвіта пролунав постріл. Композитор помер по дорозі в лікарню. Існує багато версій, чому так сталося. Хтось говорить про банальне пограбування (з хати пропало 5 тисяч карбованців), інші вважають, що композиторові не забули його громадської активності за часів УНР. Смерть Миколи Леонтовича шокувала сучасників. Провідні діячі українського національного відродження організували Комітет пам'яті композитора. Але вже 1928 року Комітет пам’яті Леонтовича був оголошений антирадянською організацією, деякі з його членів не пережили радянських репресій 1930-х років.


Після встановлення на території України радянської влади хоровий колектив під орудою Олександра Кошиця, який вперше виконував “Щедрик” під час світового турне, на Батьківщину не повернувся. Українська республіканська капела залишилася в Америці і продовжували гастролювати в США, Уругваї, Аргентині та Бразилії. "Щедрик" завоював величезну популярність серед емігрантів. Коли ж у прекрасного твору з’явилися слова англійською мовою, музичний шедевр Леонтовича полонив серця всіх американців. Автором англомовного тексту став уродженець штату Нью-Джерсі, диригент симфонічного оркестру радіо NBC Пітер Вільховський, який походив з української родини. Оскільки мелодія «Щедрика» нагадувала Вільховському передзвін, він зафіксував цей образ у своїх віршах. У 1936 році в Нью-Йорку на Медісон-Сквер-Гарден під час церемонії відкриття з'їзду Національної асоціації учителів музики дитячий хор із 1600 виконавців з тріумфом виконав “Carol of the Bells” – «Колядку дзвонів», як почали в Америці називати нашу щедрівку...


Тепер мелодія “Щедрика” завдяки глобалізації настійливо асоціюється з дзвониками, що сповіщають Різдво. Але в українському тексті щедрівки немає згадки ні про різдвяні свята, ні навіть про зиму. У «Щедрику» співається про ластівку, яка прилетіла до господаря провістити багатий рік для його родини – з приплодом худоби, врожаєм, добробутом.


“Це дуже давня співанка, яка виникла ще в ті дохристиянські часи, коли новий рік зустрічали навесні, – пояснює Олександра Турянська. – Саме в цій порі народжується худібка, повертаються з вирію птахи. Навіть якщо того дня не прилітали ластівки, то побутував звичай випікати пташок із тіста і підкидати їх угору, закликаючи співанками. Вважалося, що співане слово має надзвичайну силу і наворожує бажане. Взагалі давні колядки і щедрівки виконували роль таких собі заклинань”.


Джерело


Немає коментарів:

Дописати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...